Залишки економіки на окупованих територіях глибоко збиткові та існують лише за рахунок дотацій із бюджету країни-агресора. Але ці дотації мізерні і не здатні створити передумови зростання. Вуглепром: в очікуванні чергового пограбування Ще у квітні "міністр вугілля та енергетики ДНР" Андрій Чортков обіцяв збільшення вуглевидобування у ц.р. на 10% порівняно з 2022 р. - до 3,3 млн т. Але вже в червні на санкт-петербурзькому економічному форумі "глава ДНР" Д.Пушилін оголосив, що жодного зростання не буде. За його словами, у 2023 р. видобуток вугілля в ДНР збережеться на рівні 2022 р. і складе приблизно 3 млн т. Для порівняння: у 2011 р. лише за травень усі шахти Донецької обл. видобули 3,1 млн. дол. Д.Пушилін уточнив, що 70% ресурсу, що видобувається, йде на потреби місцевих теплових електростанцій, Старобешівської та Зуєвської. І визнав, що незаконне вивезення вугілля з окупованого росією регіону продовжується, незважаючи на міжнародні санкції. "Частку, що залишилася, навіть з урахуванням санкційного тиску на нас, у нас є можливість за нашими логістичними ланцюжками, які вибудовані і працювали з 2014 р., постачати і на адресу європейських країн, і на адресу азіатських країн", – сказав донецький гауляйтер. З цього випливає, що споживання металургійного вугілля на окупованій території відсутнє. Його найбільшими виробниками є об'єднання "Макіїввугілля" та донецька шахта ім. Засядька. Але попиту на їхню продукцію з боку донецького та єнакіївського метзаводів, алчевського меткомбінату – немає. Причина може бути лише одна: ці підприємства не працюють. Характерно, що і сам Д.Пушилін на петербурзькому форумі вважав за краще обійти тему "здобутків" металургійної галузі на підконтрольній окупантам території. Він лише пообіцяв, що до 2025 р. буде відновлено маріупольський меткомбінат Ілліча (ММКІ), зруйнований рашистами під час штурму міста. Практично зі 100% ймовірністю можна стверджувати, що цього не станеться. З однієї простої причини. Якщо окупанти за 9(!) років так і не змогли відновити повноцінне металургійне виробництво (хоча кілька разів намагалися це зробити) в Алчевську, Єнакієвому та Донецьку – то навіщо їм реанімувати ММКІ? Щоб він теж простоював? Таким чином, залишки вуглепрому – єдина не кінця вбита (поки що) галузь економіки окупованого Донбасу. Але в "ДНР" роблять все, щоб якнайшвидше виправити це "недогляд". З січня до квітня включно місцеві шахтарі сиділи без зарплати, перераховувати їм гроші з бюджету "ДНР" почали лише у травні. За словами Д.Пушилина, у червні всі борги закрили, направивши на ці цілі 2,7 млрд руб. Зрозуміло, що за такого відношення з боку "влади" та адміністрації трудова мотивація у шахтарів, м'яко кажучи, дуже низька. Іншими словами, бажання працювати немає від слова "зовсім". Наразі на непідконтрольній території Донецької обл. знаходиться 16 шахт, з них видобуток ведеться лише на 10. Усі вони були "націоналізовані" та передані "міністерству вугілля та енергетики ДНР" у 2020 р. Як відомо, багатомісячні борги із зарплати на захоплених шахтах мали місце і в 2014-2019 рр., коли ними управляла компанія "Зовнішторгсервіс" харківського зиц-олігарха С.Курченка, який втік в РФ. Тобто, після передачі "міністерству" нічого не змінилося. Принаймні, на краще. Той же О.Чортков у грудневому інтерв'ю для росЗМІ визнав, що ситуація на шахтах плачевна: "Кліті, прохідка, обладнання, включаючи комбайни, які ми використовуємо - все це занепадає". За його словами, зараз у "ДНР" сподіваються на прихід якихось "приватних інвесторів": "Несподівано з'явилося багато охочих не лише відновити шахти, а й вкласти великі кошти для їхнього технічного переозброєння". У свою чергу, Д.Пушилін у червні на петербурзькому форумі пообіцяв, що частину шахт передадуть "інвесторам" у ІІ півріччі ц.р. І тут дуже важливо "відокремити мух від котлет". Немає сумнівів, що є особи, які зацікавлені у приході на донецькі шахти. Але... називати їх «інвесторами» можуть лише місцева маріонеткова влада і підконтрольні їм ЗМІ. Жоден реальний інвестор, будучи при здоровому глузді, не вкладатиме гроші (а йдеться про десятки мільйонів доларів, необхідні для реанімації шахт) в об'єкти з незрозумілим статусом. З точки зору міжнародного права "ДНР" і "ЛНР" – незаконно окуповані українські території і "влада", що там діє, абсолютно нелегітимна. Тому іноземні інвестори (якщо Д.Пушилін та компанія "кинуть" їх) не зможуть звернутися до міжнародних судів із позовом про захист інвестицій. Якщо ж мова про російських бізнесменів, то ті, хто не перебувають під санкціями за економічне сприяння війні проти України – абсолютно не мають бажання поповнювати санкційні списки. А ті, хто вже під санкціями, не мають впевненості, що завтра ця територія не буде деокупована ЗСУ. Або як мінімум не стане зоною активних бойових дій. Тому прийти на окупований Донбас можуть лише люди, які чудово розуміють: вони тут дуже ненадовго. І за цей час треба встигнути вичавити з шахт якнайбільше і якнайшвидше. Очевидно, що такий підхід не передбачає вкласти великі кошти для технічного переозброєння шахт. Також очевидно, що таких "бізнесменів" важко назвати інвесторами. Запоріжжя: зона, вільна від економіки Держдума РФ 20 червня ухвалила закон про вільну економічну зону на українських окупованих територіях. Він звільняє "інвесторів" від податку на прибуток, на майно, на землю (протягом 3 років), дає пільги щодо страхових відрахувань – усі на 10 років. Закон хороший (з погляду економіки), але не спрацює з вищевказаних причин. До них додається відсутність державного страхування військових ризиків із боку РФ. До речі, Київ, у свою чергу, зараз опрацьовує держстрахування для інвесторів. За прогнозами міністра економіки Юлії Свириденко, така страховка може з'явитись як обов'язкова опція до кінця ц.р. (Наразі вже є пілотні проекти). У путінського ж режиму немає ані бажання, ані можливості створити подібний механізм. Ну, а поки що в Кремлі чекають "інвесторів", активи, що збереглися, на захоплених територіях повісили на шию росбюджету, який у ц.р. і без того б'є рекорди з дефіциту (читай: брак грошей на державні витрати). Захоплені райони Запорізької обл. відносяться до сільськогосподарських. До війни місцеві аграрії спеціалізувалися на вирощуванні зернових та соняшнику. Окупація відчутно вдарила по цій галузі навіть при тому, що тут не велося таких інтенсивних боїв, як на Донбасі. Так, для утримання покинутих господарями сільгосппідприємств уряд РФ створив держпідприємство "Державний зерновий оператор" (ДЗВ). Як дотації, ДЗО повинен отримати у п.р. з Москви 1,5 млрд руб, за даними місцевої влади-колаборантів. Загалом у Запорізькій обл. у бізнесу "віджали" 400 підприємств, включаючи агрофірми та курортні готелі на азовському узбережжі. Там запроваджено т.зв. "зовнішнє керування". При цьому працюючих промпідприємств окупанти нарахували 70. "Зовнішнє управління" запроваджено на 54. Передбачається, що надалі їх передадуть "інвесторам". Але де окупанти хочуть знайти стільки "інвесторів" – залишається загадкою. Як раніше зазначав "ОстроВ", практично всі великі промислові підприємства запорізького регіону знаходяться в обласному центрі, підконтрольному українській владі та ЗСУ. На захопленій території можна виділити лише Запорізький залізорудний комбінат (ЗЖРК), мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів "Гідросила", а також сільгоспмашзавод "Бердянські жниварки" та об'єднання "Азмол" (виробництво автомобільних олій) у Бердянську. Зі 100% ймовірністю ЗЖРК при окупантах не заробить. Раніше підприємство постачало продукцію для комбінату "Запоріжсталь" до обласного центру. І зараз йому просто нема куди подіти руду – навіть якщо відновити видобуток. Це означає, що м.Дніпрорудне приречене на вимирання – робота всіх місцевих жителів була пов'язана із ЗЖРК, інших варіантів працевлаштування у місті просто немає. Як і в шахтарських мономістах Донбасу. Власне, та сама проблема і у "Гідросили", "Азмола" та "Бердянських жниварок". Вони завжди орієнтувалися на внутрішній український ринок. Експортні контракти (якщо вони взагалі були) займали дуже незначну частину у портфелі замовлень. У червні 2022 р. до Дніпрорудного приїжджав "глава Криму" С.Аксьонов. І пообіцяв, що вже з липня ЗЖРК відновить роботу. З цього випливає, що колаборанти мали намір налагодити незаконний експорт руди через анексований півострів. Проте, цього не сталося. За даними місцевих жителів, представники окупантів обіцяли шахтарям 60% довоєнної зарплати. Але при цьому наполягали на підписанні нових трудових контрактів "відповідно до російського законодавства". "Жоден працівник не прийняв цієї пропозиції", - сказав тоді один із місцевих мешканців у коментарі українським ЗМІ. Тому окупанти викрали з ж.д. станції 54 завантажені раніше вагони з рудою. На цьому "експорт" закінчився. На "Гідросилі" вийшло ще простіше. Там ніхто навіть не зображував спроб відновити виробництво. За словами мелітопольського мера Івана Федорова, одразу після захоплення міста російські військові розпочали вивезення верстатів та пресів із заводських цехів. Те саме відбувалося і на заводі тракторних запчастин. А ще раніше – на підприємствах окупованої частини Донецької обл. І зараз ці ж люди говорять про якийсь "економічний розвиток нових регіонів". Перспективи агросектору на окупованій території Запорізької обл. не менш похмурі. Заступник гендиректора ДЗО О.Джуркін у червні заявляв про плани зібрати 2-2,5 млн т зерна. Це суттєво нижче, ніж у довоєнному 2021 р. Тоді місцеві сільгоспвиробники отримали 3,62 млн. т зерна. Але навіть цей негативний прогноз насправді є великим перебільшенням. Особливо після вибуху Каховської греблі. Як зазначав раніше "ОстроВ", у Запорізькій обл. 74% усіх зрошувальних систем працювали від Каховського водосховища. Плюс падіння врожайності на прилеглих територіях. За такого розкладу навіть 1 млн т. буде величезним успіхом. Але не факт, що й його вдасться досягти. З цього випливає логічний висновок: деокупація є єдиним варіантом, за якого розпочнеться економічне зростання на непідконтрольних територіях південного сходу України.
